top of page

                                                  

                                       Пріоритетні напрямки роботи психологічної служби:

  • психологічний супровід дітей раннього віку в період адаптації;

  • розвиток пізнавальної та емоційно-вольової сфери дітей;

  • психологічний супровід дітей старшого дошкільного віку щодо готовності до навчання у школі;

  • підвищення психологічної культури всіх учасників освітнього процесу.

Дитячі заповіді для батьків, бабусь і дідусів

  1. Дорогі батьки, пам’ятайте, що ви самі запросили мене до своєї родини. Коли-небудь я залишу батьківську оселю, але до того часу навчіть мене, будь ласка, мистецтву бути людиною.

 

   2 . Я бачу світ інакше, ніж ви. Прошу вас, поясніть мені: що, коли, і чому кожен з нас повинен робити.

 

    3. Мої ручки ще маленькі. Не очікуйте від мене досконалості, коли я застеляю ліжко, малюю, пишу або кидаю м’яча, навчаюся в школі.

 

   4. Мої почуття ще недозрілі. Прошу, будьте чуйними до моїх потреб. Виховуйте почуття!

 

   5. Щоб розвиватися, мені потрібно ваше заохочення, а не тиск. Лагідно критикуйте й оцінюйте, але не мене – лише мої вчинки.

 

   6. Дайте мені трохи самостійності, дозвольте робити помилки, щоб я на них учився. Тоді я зможу самостійно приймати рішення у дорослому житті.

 

   7. Прошу, не робіть усього за мене, бо я виросту переконаним у своїй неспроможності виконувати завдання згідно з вашими очікуваннями.

 

   8. Я вчусь і вас усього: слів, інтонацій, голосу, манер. Ваші слова, почуття і вчинки повертатимуться до вас через мене. Тому навчіть мене, будь ласка, кращого. Пам’ятайте, що ми разом не випадково: ми повинні допомагати одне одному.

 

   9. Я хочу відчувати вашу любов, хочу, щоб ви частіше брали мене за руки, пригортали, цілували. Але будьте обережні, щоб ваша любов не перетворилася на милиці, які заважатимуть мені робити самостійні кроки.

   10. Любі мої, я вас дуже люблю! Покажіть мені, що ви також мене любите.

 

7 правил успішного батьківства

       Звичайно, немає ідеальних батьків. Усі ми маємо труднощі та іноді не впевнені, чи добре виховуємо своїх дітей. Однією з проблем, що найбільше непокоїть батьків, є питання поведінки: що треба зробити аби діти поводилися добре? Скористайтеся нашими порадами.

    1. Подавайте дітям приклад хорошої поведінки.

    Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка - приклад для наслідування.

 

   2. Змінюйте ситуацію, а не дитину.

    Краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.

 

    3. Висловлюйте свої бажання позитивно.

    Кажіть дітям, чого ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте. Та якщо ви чогось категорично не бажаєте, формулюйте своє небажання чітко.

 

    4. Висувайте реальні вимоги.

     Запитуйте себе, чи відповідають ваші вимоги віку дитини, ситуації, у якій вона опинилася. Якщо ви в принципі розумієте, що виконання ваших вимог є нереальним варіантом - подумайте про компроміс. У чому ви можете поступитися так, щоб можна було б бути впевненим, що дитина виконає те, що ви хочете? Пояснюйте причину, яка впливає на ваше рішення. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими - використовуйте тактику "зміна уваги".

 

    5. Обирайте виховання без побиття та крику.

     На початку це може здаватися результативним, однак незабаром виявиться: щоразу ви змушені бити все з більшою силою, щоб досягти бажаного результату. Крик або постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру.

 Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших. Пам'ятайте: людина може чомусь навчитися тільки коли спокійна, задоволена чи радіє чомусь. Це стосується і дорослих також. Коли дитина дістала ляпас, вона стає надто сердитою, знервованою та збудженою, тому не може достатньо глибоко усвідомити, за що і чому її покарано.

 

     6. Допомагайте дітям вести себе краще.

      Не сперечайтеся з дітьми про справи, які не мають великого значення. Дозволяйте їм зробити вибір: нехай вони самі вирішують, у що одягатися чи що їсти. Це попередить прояви образи та непокори з боку дитини. Вона не дорікатиме, що ви її постійно пригнічуєте.

 

    7. Прислуховуйтеся до того, що говорить ваша дитина.

    Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває. І головне - пам'ятайте, що любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини та взаєморозуміння.

               

 

           АДАПТАЦІЯ ДИТИНИ ДО ДИТЯЧОГО САДОЧКА. ПРАВИЛА ДЛЯ БАТЬКІВ

         Дитина іде до дитячого садочка. Напевно, немає батьків, які б не хотіли, щоб цей етап пройшов легко, спокійно, щоб малюк з задоволенням і без криків відразу ж пішов до дитсадка. Але так буває досить рідко. Частіше діти перших кілька днів чи тижнів плачуть, не хочуть відпускати маму. І в цьому немає нічого незвичного. Для дитини початок відвідування садочка — це стрес. І наше з вами завдання пом’якшити його настільки, щоб він пройшов непомітно і без неприємних наслідків. Тому пропонуємо вам 14 правил для батьків, щоб адаптація дитини пройшла якомога легше і швидше.

 

  1. Віддавати дитину в дитячий садочок краще в теплу пору року, коли діти більшість часу проводять на прогулянці. Так дитині буде легше адаптуватися, оскільки ігри на свіжому повітрі, пісочниця — все дуже нагадує звичні умови її повсякденного життя.

 

    2. За тиждень-два привчити дитину до режиму, який встановлено в садочку і ввести в раціон дитини страви, які готують в садочку. Таким чином, на 2 стресових моменти стане менше. Дитина повинна звикнути прокидатися зранку (наприклад, о 7:00), спати вдень з 13:00, снідати і обідати приблизно в той же час, що і в садочку. Тоді їй буде легше звикати до умов садка.

 

    3. Навички самообслуговування. Навчіть малюка одягатися, роздягатися, їсти ложкою, відучіть від одноразових підгузків. Звичайно, якщо вам доводиться віддавати дитину в дитсадок в дуже ранньому віці, то ці навички можуть бути ще не сформовані на достатньому рівні. Головне, щоб дитина хотіла і пробувала самостійно одягатись чи їсти, а ткож вміла попросити про допомогу. Тоді вона комфортніше і впевненіше почуватиметься серед однолітків, серед яких знайдуться ті, що вміють робити це самостійно.

 

    4. Сформувати позитивну установку на садочок. Це дуже важливий пункт! Ніколи не лякайте дитину садочком. Такі фрази, як: “Заспокойся, бо відведу в садок”, “От підеш в садочок — побачиш!” здатні сформувати у дитини установку на те, що в садочку погано і його варто уникати всіма силами. Не використовуйте фрази, які містять негатив для дитини (“А в садочку тобі доведеться таке їсти!”, “От підеш в садочок, а там муситимеш ділитися з дітками!”.) Розповідайте дитині про садочок, гуляйте біля нього, спостерігайте за дітьми на майданчику в дитчяому садку, коментуючи все, що побачили.

 

     5.Не обманюйте дитину! Говоріть так, як є. Не варто дуже розхвалювати садочок, щоб потім у дитини не було розчарування. “Так, ти прийдеш в групу, а там багато діток. Спочатку ти нікого не знатимеш, але вихователька допоможе подружитись і вам буде весело!”. “Так, тобі доведеться бути в садочку без мами, я теж буду сумувати за тобою, але ввечері я обов’язково за тобою прийду!” — ось так краще розмовляти з дитиною.

 

     6. Навчіть дитину відпускати маму, гратися самій іграшками. Звичайно, не у всіх є така можливість, але добре, якщо у дитини є регулярний досвід того, що мама відлучається на декілька годин, а малюк тим часом залишається з татом, бабусею, нянею… Діти, які ніколи не розлучалися з мамою, так само, як і ті, у яких був невдалий досвід такого розлучення, можуть довше адаптуватися до дитячого садочка.

   

     7. Навички спілкування. Покажіть дитині, як ділитися іграшками, як просити іграшку, як звертатися до дорослих. Ці навички пригодяться їй в групі дитсадка буквально з першого ж дня. Для підготовки дитини до дитсадка, відвідуйте групи раннього розвитку, хоча б для того, щоб дитина звикла до дитячого колективу, занять і необхідності слухати і чути дорослого.

 

     8.Спілкуйтеся з вихователями з повагою і доброзичливо. Дитина дуже уважно слідкує за вашими емоціями, реакціями, поведінкою. Таким чином, вона ставиться до інших людей так, як ви ставитесь до них, вона переймає ваше ставлення. Тому, прийшовши в дитячий садок вперше, дитина повинна відчути і зрозуміти, що вихователь — це “добра тьотя”, бо мама з нею привітна, спокійна і доброзичлива.

 

     9.Обов’язково прощайтесь, не тікайте, залишаючи дитину. Це стосується не тільки дитячого садка, але і будь-яких моментів розлучення. Дитині набагато легше зрозуміти, що мама іде і скоро повернеться, ніж збагнути, куди мама раптово поділася. В останньому випадку діти починають придумвати, що мама покинула їх і більше ніколи не повернеться. Тоді починаються сльози, переживання, істерики, небажання відпускати маму ні на секундочку.

 

    10. Не порушуйте звички на перших порах, навіть погані (смоктання пальця, соски і т.п.) Якщо ваш малюк смокче соску, палець чи має ще якусь звичку, не намагайтесь відучити від неї паралельно з вступом до ДНЗ. Так ви додаєте ще один стрес вашій дитині. Зачекайте поки дитина адаптується до садочка, тоді займіться звичками. Або ще краще, відучіть від звички заздалегідь, ще до початку відвідування дитсадка.

 

    11. Приділяйте дитині більше уваги, тепла, ласки. Малюку, який почав ходити в дитсадок, приділяйте більше уваги, тепла, ласки, більше обіймайте, демонструйте свою любов, більше часу проводьте разом. Таким чином, ви компенсуєте ту нестачу мами протягом дня і ще раз переконуєте, що мама продовжує любити, а не покидає в садочку, бо більше не любить.

 

    12.Якщо дитині важко розлучатися з мамою, нехай відводить до дитсадка тато, бабуся чи ще хтось. Хоча б на перших порах.

 

    13. Пам’ятайте, ДИТИНА ВІДЧУВАЄ ВАШУ ТРИВОГУ! Тому стояння під дверима групи і прислухання до того, що там відбувається, ходіння навколо садочка і “заглядання у вікна” ні до чого хорошого не приведе. Дитина, котра відчуває мамину тривогу чи страх, починає сама боятися і думати, що в садку з нею може трапитися щось неприємне. Для такої дитини період адаптації може не закінчуватися дуже довго — поки мама не заспокоїться і не відпустить свої переживання.

 

    14. Приймати почуття дитини. Виключити нотації, переконання… Якщо дитина плаче в садку, сумує за мамою, ніколи не заперечуйте її почуття, не немагайтесь зразу ж переконати, що ці почуття марні. Просто прийміть їх, покажіть, що ви розумієте, що це нормально так відчувати. Скажіть: “Так, я бачу, ти дуже сумував / сумувала!” “Тобі було страшно, сумно, печально…”  Більш детально про відображення і прийняття дитячих почуттів можна прочитати в книзі Ю.Б. Гіппенрейтер “Общаться с ребенком. Как?”

 

                                                                                        Легкої вам адаптації!!!

Як подолати дитячі страхи

         Наявність у дитини будь-яких страхів – перший симптом того, що вона зазнає великого внутрішнього напруження, не може впоратися з власними емоціями і труднощами. Нервова система дошкільника ще слабка, самостійно йому складно подолати страхи. Тут повинен допомогти дорослий.

         Якщо спростити ситуацію до межі, то можна сміливо стверджувати, що всім людським життям керують дві емоції – страх і любов. А всі інші – це похідні від них. Але це філософія. Якщо конкретніше, то страх – це фізіологічна реакція на зовнішні подразники. Згадайте, що ми відчуваємо, коли до нас підбігає великий собака? По хребту біжить холод, серце стискається, а долоні пітніють. Причина всіх страхів – багата уява дітей.

         Інколи синонімами страху є тривога і тривожність. Тривога – це епізодичні прояви хвилювання, а тривожність – це стійкий стан. Це свідчить про те, що інстинкт самозбереження (як реакція на страх) дає змогу зберегти життя й уникнути небезпек. За законами еволюції, у кров викидається адреналін. Це підвищує швидкість реакції; і ми або швидко думаємо, або швидко біжимо. Отже, страх – явище позитивне і прогресивне. Але людина не була б людиною, якби вона й тут не перехитрила природу.

Поради щодо профілактики виникнення страхів у дітей

  1. Щодня потрібно виділяти час на спілкування з дитиною віч-на-віч, дати їм змогу поділитися з вами своїми секретами, тривогами, попросити поради, допомоги.

  2. У ставленні до дитини слід орієнтуватися на її позитивні якості. А вони є в кожної дитини, лише в когось можуть бути приховані від неуважних очей дорослого. Тоді відшукайте їх у свого малюка і плекайте, якомога частіше хваліть, підбадьорюйте.

  3. Повідомляючи дитину про певну вимогу чи заборону, слід робити це у дружній формі, м’яко, без примусу або тиску.

  4. Не можна вдаватися до примусу й під час годування дитини. Не слід нав’язувати їй того, чого вона не хоче їсти.

  5. Страхи перед засинанням часто свідчать про те, що сфера несвідомого в дитини тяжіє до тіснішого контакту з матір’ю. тож не варто намагатися будь-яким способом привчати маленьких дітей засинати наодинці. Якщо дитина прагне відчувати поруч із собою дорослого, її бажання потрібно задовольнити.

  6. Позитивний приклад батьків, що володіють своїми емоціями, - передумова успішного подолання дитиною своїх страхів. Слід якомога частіше пояснювати, що в житті немає нічого страшного, що мама й тато сильні, а в разі небезпеки – завжди захистять.

  7. Намагайтеся розширювати коло людей, до яких дитина небайдужа, за яких щиро переживає: так вона зможе переключитися зі співчуття до себе на співчуття до інших, що зменшить її страхи.

 

Найменше страхів у дітей, які виховуються в родинах, де батьки самі менше бувають стурбовані, тривожні, не оточують малюка надмірною опікою. У таких родинах панує оптимістичний бадьорий настрій.

 

Багато страхів зникає, якщо дитина відчуває підтримку, любов дорослих, їхню впевнену і стабільну поведінку. Адже що більше інтересів у дітей, то менше страхів, і навпаки – що більше обмежене коло інтересів і контактів, то більша фіксація на своїх відчуттях, уявленнях і страхах.

 

Отже, майбутнє малюка, його гармонійний розвиток та успіхи в дорослому житті залежать лише від батьків, від їхньої здатності тверезо дивитися на життя, любити свою дитину, вільно і щиро підтримувати її.

 

Джерело: Лариса Небучина // Психолог дошкілля, № 9, 2017

                   

                         ЩО РОБИТИ ЯКЩО...У ВАС СОРОМ'ЯЗЛИВА ДИТИНА

 

   Визначте причини:

  • Найчастіше сором'язливість - результат реакції на емоцію страху, яка виникла у дитини в певний момент при взаємодії з іншими людьми і закріпилася.

  • Робота з подолання сором'язливості вимагає обережності і делікатності, так як сором'язливі діти можуть відреагувати на втручання дорослих зовсім не так, як ви очікуєте.

 

Як себе вести з сором'язливою дитиною:

  • Розширювати коло знайомств дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть малюка в гості, розповсюджуйте маршрути прогулянок, вчіть його спокійно ставитися до нових місць.

  • Не варто постійно турбуватися за дитину, прагнути вберегти її від усіляких небезпек, в основному, вигаданих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, попередити будь-які труднощі, дайте їй певну міру свободи і відкритих дій.

  • Постійно укріплюйте у дитини впевненість у собі, у власних силах.

  • Долучайте дитину до виконання різних доручень, пов'язаних зі спілкуванням, створюйте ситуації, в яких би сором'язливій дитині довелося вступати в контакт з «чужим» дорослим. Допомогти подолати сором'язливість, сформувати у дитини бажання спілкуватися, потрібно, поки дитина ще маленька, адже з віком сором'язливість може закріпитися, стати стилем поведінки, який ускладнює життя.

 

Радимо пограти:

  • Під час ранкової гімнастики виконуйте різні вправи, наслідуючи тварину: потягнутися, як кішка, витягнути шию, як жираф і т. д. Така гра сприяє розкутості.

  • «Чаклун» зачаклував дитину так, що вона втратила голос. На всі питання вона повинна відповідати лише жестами і мімікою. Гра спрямована на оволодіння невербальними засобами спілкування.

  • «Казка». Запропонуйте дитині з вашою допомогою придумати казку про людину, яку звати так само, як її, спираючись на значення і звучання імені. Наприклад: Марина - морська казка про дівчинку, яка живе в море. Гра сприяє кращому усвідомленню себе, розвитку вміння говорити про себе без сорому, оцінюванню кращих своїх сторін.

22 поради сім’ям учасників АТО

 

1. Поки боєць знаходиться в зоні АТО, не розповідайте йому про свої страхи і тривоги, не плачте в трубку. Людина, яка знаходиться в зоні бойових дій, живе на межі своїх можливостей. Якщо у нього не буде впевненості, що вдома все добре - він не зможе ефективно виконувати бойові завдання. Бійцю потрібно дати зрозуміти, що вдома чекають його якнайшвидшого повернення, за нього переживають, його люблять, і знають, що він повернеться живий, здоровий і з перемогою.

2. Переживання в сім'ях бійців неминучі, але градус хвилювання можна знизити, обмеживши доступ до ЗМІ і захистивши себе від повідомлень "все пропало, всіх зливають". Є зв'язок з вашим сином/чоловіком/братом — з ним все добре. На все інше краще не звертати уваги.

3. Вільний час краще витратити не на перегляд телевізора, а на будь-яку діяльність, пов'язану з наданням допомоги нашим солдатам. Наприклад, допомогу пораненим у госпіталі. Займати свій час і думки потрібно роботою на перемогу. Не можна давати собі можливість лінуватися. З ліні і часу на вільну філософію на політичні теми нічого доброго не вийде. Краще переходьте від слів до практики. Від маленького кроку окремої людини складається загальний настрій сім'ї, вулиці, міста і країни.

4. Найскладніше у поточній ситуації матерям військових. Багато хто з них часто опиняється на межі відчаю. Для них вкрай важливо, щоб поруч була присутня людина, яка морально сильніша і здатна контролювати емоції. Дайте їм зрозуміти, що поруч є хтось, хто може підтримати і допомогти.

5. Приготуйтеся, що боєць, який повернувся із зони бойових дій, - це вже інша людина, яка отримала унікальний досвід. Його потрібно прийняти разом з новими поглядами, знайомствами, проблемами, страхами і, можливо, проявами агресії. Повернення до мирного життя може затягнутися, але без любові, турботи, тепла і найголовніше — прийняття сім'ї воно стане практично неможливим.

6. Пам'ятайте: людина, що пройшла війну, стала набагато сильнішою, мудрішою і досвідченішою. Він повернувся. Живий. Повернувся саме до вас. Все інше — труднощі, які можна пережити, якщо ви націлені на те, щоб прожити з людиною щасливе життя.

7. Не відгороджуйтеся. В іншому випадку боєць залишається сам на сам зі своїми спогадами, які часом є небезпечними для психічного здоров'я. Це призводить до внутрішнього конфлікту, який буде поступово посилюватися. У підсумку виходів з нього може виявитися багато і всі вони будуть деструктивні для особистості і соціуму.

8. Слухайте його. Це важливо. Боєць повинен зрозуміти, що поруч з ним його рідна людина, яка прийме його будь-яким. Він повинен зрозуміти, що він потрібен. Багато хлопців закриваються в собі, якщо бачать, що дружина відкидає його новий досвід і каже, що не хоче чути про вбивства і кров. Але він цього не може забути, а поділитися йому більше нема з ким. Відсутність цієї можливості може спровокувати серйозні проблеми з психікою. Дім повинен стати для нього місцем, де можна розслабитися і розкритися.

9. Забороніть собі ображатися. Не можна не будувати здогади "... він зі мною не говорить, тому що ...". Не можна ставити себе в роль жертви. Людина була в ситуації, де все по-справжньому. У зоні бойових дій немає тієї дипломатії, до якої ми звикли у повсякденному житті - там щось не скажи, тут посміхнися, умовності збережи, так себе не поведи. Боєць налаштований категорично, він так звик. Через це можуть виникати конфлікти.

10. Щоб чоловік швидше адаптувався, його потрібно залучати у повсякденне життя. Він повинен розуміти, що він потрібен тут і не є тягарем. В іншому випадку, у свідомості бійців виникає розлом - там він герой, а тут дружина робить все сама, щоб він начебто відпочив. Ні в якому разі не можна жаліти людину, потрібно залучати її до побутових питань по мірі готовності.

11. Якщо немає різко агресивних форм поведінки, не можна відгороджувати дітей від батька. Дитина — це додаткова ниточка, яка прив'язує бійця до реального життя. Діти розуміють більше, ніж вам здається. Їхня участь і співпереживання може стати для людини рятівними.

12. Якщо людині починають снитися кошмари — зверніться до психотерапевта або психолога. Вони допоможуть створити комфортні умови, які сприятимуть усвідомленню безпеки. Приклад: боєць повернувся додому без видимих фізичних ушкоджень. Однак, коли дружина вимикала світло і вони лягали спати, йому здавалося, що поруч сепаратист, який може його задушити. Він починав захищатися. Ситуацію врятувала порада психолога залишати включеним нічник. Людина прокидається від кошмару, дивиться по сторонах, бачить, що вона удома, життю нічого не загрожує, жодних сепаратистів немає — поруч кохана дружина.

13. Усвідомлення того, що поруч кохана дружина змінює розуміння того, що поруч бажана дружина. Нерідко учасники бойових дій кажуть, що пропадає сексуальний потяг і з'являється агресивний настрій. З цим можна впоратися, якщо підходити до чоловіка з боку, супроводжуючи це голосом. Ласкаво погладжуйте спину і плечі, ніжно обіймайте. Його потрібно поступово привчати, що вся небезпека минула і удару в спину не буде.

14. Якщо чоловік не виносить фізичних контактів в принципі - приготуйтеся до того, що потрібно поступово, день за днем, можливо - тиждень за тижнем, налагоджувати контакт. Він має відтанути. Згадайте, як годували в парку білочок. Ви протягуєте їй руку з горіхами і чекаєте, поки вона не зрозуміє, що ситуація безпечна і ви бажаєте їй добра — хочете погодувати її саме зі своєї руки. З людиною механізм той самий. Чоловіку потрібно дати зрозуміти, що він може прийти до вас у будь-який момент. Ось ваша рука, ви поруч і будете чекати стільки, скільки потрібно, щоб він зміг протягнути свою руку у відповідь.

15. Буває, що людина, яка повернулася із зони бойових дій, довго мовчить, але в якийсь момент зривається і починає трощити все навколо. У таких ситуаціях потрібно максимально намагатися прибрати всі колючо-ріжучі предмети, щоб вони не потрапили під руку, обмежити перебування людини на кухні. Постаратися зацікавити її більшу частину часу знаходитися в інших приміщеннях.

16. При проявах агресії на словах — намагайтеся говорити з людиною спокійно. Буде дуже складно, тому що всередині все закипить, але піддаватися на цю агресію не можна. Потрібно своєю поведінкою, інтонацією і реакцією давати зрозуміти, що ви усвідомлювати, як йому важко. Або що вам складно це зрозуміти, але від того, що на вас кричать, зрозуміліше не стає.

17. Агресія рідко виникає в колі сім'ї. В основному це відбувається в компаніях — хтось сказав "зайве" слово, неправильно зрозумів, неправильно подивився. Якщо ви бачите, що ваш чоловік/брат/друг починає заводитися — постарайтеся заручитися підтримкою друзів, які знаходяться поруч, і вивести людину із зони ризику. Якщо в компанії з'являється людина, яка може спровокувати бійця на конфлікт (це завжди помітно), потрібно зробити все можливе, щоб уникнути такої ситуації.

18. Якщо прояви агресії супроводжуються зловживанням алкоголю — потрібно негайно звертатися до фахівців. Тому що спиртне гарантує непередбачуваність у будь-якому стані.

19. Якщо людина приїхала із зони АТО нетвереза і не тверезіє кілька днів, і це не властиве їй поведінка - відразу звертайтеся до нарколога або психотерапевта. Коли у людини виникає абстинентний синдром — похмілля — це залежність. На наступній стадії похмілля не з'явиться — це означає, що організм вже не пручається, людині потрібно вкрай мала кількість алкоголю, щоб прийти у стан ейфорії. Це вже не побутовий алкоголізм, це залежність, яку потрібно лікувати терапевтично. Те саме стосується залежності від легких наркотиків — вона має лікуватися у фахівців.

20. Багато бійців АТО скаржаться на болі в спині. Пройдіть обстеження — носіння бронежилета і переміщення на бронетехніці тривалий час може стати причиною проблем з хребтом. Якщо не знайдено фізичних проблем в ході обстеження, то травма є психосоматичною. З нею теж потрібно звертатися до фахівців. Потрібні розслаблюючі масажі, фізіотерапевтичні процедури, плавання, гімнастика.

21. Якщо боєць не хоче звертатися до психолога або психотерапевта, хоча ви бачите, що йому потрібна допомога, то фахівець повинен прийти до нього. Можна змоделювати ситуацію, коли у вашому колі спілкування з'являється людина, що встановить довірчі взаємовідносини з бійцем і допоможе йому усвідомити деякі моменти в його поведінці

22. Проведіть лікнеп. Поясніть, що психолог — це не людина-енциклопедія. Психолог — це людина яка працює зі здоровими людьми, що потрапили у складні ситуації.

Колір в житті дитини

   Виховати творчу людину без краси неможливо, бо саме краса є прекрасним і вічним джерелом натхнення, творчості, духовності. 
Природа щиро піклується про людину. Вона не лише оточила її унікальним світом краси, а й нагородила здатністю сприймати кольори, чути голоси, відчувати аромати, смакувати плоди, тобто, досліджувати світ краси.
        З перших днів життя дитина інтенсивно пізнає світ. Сенсорні органи сприйняття допомагають їй до трьох років пізнати половину всієї інформації. 
        Вплив кольору на психіку людини, її життя і творчість давно є предметом дослідження. Здатність відчувати гармонію кольорів закладено в самій природі людини. Найактивніше органи чуття розвиваються у дитини. Тому кольори потрібні дитині з народження. Вони впливають на самопочуття та емоції немовляти. 
        Таємницю кольорів досліджує наука, що використовує різні барви для відновлення сили, здоров'я, гармонії відчуттів дитини. 
        Колір - це світло, світло - це енергія, вона може збуджувати чи заспокоювати. З давніх часів кожному кольору надавалось певне смислове значення. Сформувалась та існує мова кольорів, відмінна у різних народів, культур. Кожний колір і його відтінки мають певне значення. Ось загальновідомі значення кольорів Сходу: життя — червоний; святість — оранжевий; мудрість — жовтий; вічність — зелений; істина — блакитний; сила — синій.
        Кожен день тижня також має своє «забарвлення»:

  • Понеділок — зелений;

  • Вівторок — червоний;

  • Середа — рожева;

  • Четвер — фіолетовий;

  • П'ятниця — синя;

  • Субота — коричнева, чорна;

  • Неділя — жовта.

         Якщо ви знаєте, в який день народилися, той колір буде служити вам, як оберіг.
        Відомий факт, що діти сприймають кольори інакше, ніж дорослі, вибір кольору кожною дитиною не змінюється доти, поки чітко не сформується її характер. З віковими змінами вибір кольору стає дедалі стабільнішим і постійним. У хлопчиків, як і в дівчаток, помітна велика прихильність до червоного і жовтого, тобто, на передній план у них виступає активне подолання життєвих перешкод, інтерес до об'єктивного світу. Поряд з цим, діти, а особливо дівчатка, лю блять фіолетовий, що свідчить про їхню лабільність, готовність іти на контакт з навколишнім.
        Зверніть увагу на кольори одягу у маленьких дітей, кольори іграшок та речей, які оточують малят. Всі вони яскраві, мають теплі кольори, приємні для сприйняття. Це все недарма, тому що колір відповідає настрою та психічному стану дітей.
  Дитина, вперше малюючи «карлючки», вже вибирає олівець певного кольору. Для дитини кожен колір наповнений настроєм. Тому в малюнках колір використовується для позначення того, що подобається дитині, що вона вважає красивим, добрим. Через кольори дитина виражає своє ставлення до навколишнього світу.
        Ви, мабуть, помічали, що деякі речі певного кольору ваш малюк не хоче одягати чи навіть гратися іграшками, якщо певний колір викликає у дитини дискомфорт. Це тому, що у дитини є свої потреби особистості та сформоване сприйняття того чи іншого кольору, а не примха чи вередування.
        Просто ваша дитина не сприймає той чи інший колір, він впливає на неї негативно. Особливе педагогічне значення має спостереження, що травмовані діти часто вибирають, як улюблений, коричневий колір (прагнення до зміцнення, утвердження свого становища), тоді як новачки в класі, а також тихі замкнуті діти надають перевагу сірому (відсутність співпереживань). Діти шкільного віку особливу перевагу віддали фіолетовому кольору (дитяча невизначеність).
        З настанням статевої зрілості у виборі кольору відбуваються зміни. У дітей, котрі активно відхиляли червоний колір, часто відмічалася конфліктна ситуація з авторитетом (часто з батьком чи з матір'ю у сім'ї, з учителем в школі). Діти, схильні до повноти, надають перевагу пасивним кольорам: синьому, темно-синьому, зеленому. Вони відхиляють активні: жовтий, червоний. Вибір синього характеризує їх, як людей, що потребують спокою і бажання приємних зв’язків.
        Дитина підсвідомо, так як і дорослі, вибирає собі «в друзі» ті кольори, що відповідають їх настрою:

  • Червоний — піднесеність;                        

  • Оранжевий — радість;

  • Жовтий — приємний;

  • Зелений — спокій;

  • Синій — сум;

  • Фіолетовий — тривожність;

  • Чорний — дуже незадовільний;

  • Білий — найскладніший колір.

            Тому використовуйте певні кольори для зміни настрою дитини. Користуючись правильно кольоровою гамою, можна вилікуватися, змінити емоційний стан свого організму. Колір є важливим фактором у будь-якій системі зцілення, і він потрібний для душі, як повітря для тіла.

Степанівський заклад дошкільної освіти «Орлятко»

 

 

 

10.01.2019 р                            НАКАЗ                              №04-1/01-11

 

Про запобігання булінгу в закладі
дошкільної освіти

Відповідно до Законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про місцеві державні адміністрації», статті 11 Закону України «Про запобігання і протидію домашньому насильству», Порядку взаємодії суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання і протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 658, Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або загрози його вчинення, затвердженого спільним наказом Міністерства соціальної політики України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України від 19.08.2014 № 564/836/945/577, Методичних рекомендацій щодо виявлення, реагування на випадки домашнього насильства і взаємодії педагогічних працівників з іншими органами та службами, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 02.10.2018 № 1047, листа Міністерства освіти і науки України від 29.12.2018 № 1/9-790 «Щодо організації роботи у закладах освіти з питань запобігання і протидії домашньому насильству та булінгу», на виконання наказу УОКМС Степанівської селищної ради «Про запобігання булінгу в закладах освіти», та з метою попередження булінгу (цькування), сприяння реалізації прав осіб, постраждалих від булінгу, та ефективного реагування на факти насильства в закладах освіти

НАКАЗУЮ:

1. Визначити  Босак Ю.В.,практичного психолога закладу, уповноваженою особою для здійснення невідкладних заходів реагування у випадках виявлення фактів насильства (булінгу) та отримання заяв/повідомлень від постраждалої дитини чи інших осіб.

2. Практичному психологу Босак Ю.В. :

2.1. Постійно забезпечувати соціально-психологічний супровід (патронаж) здобувачів освіти, постраждалих від жорстокого поводження чи булінгу.
2.2. Вчасно повідомляти уповноважені підрозділи органів Національної поліції України (ювенальна поліція) та Службу у справах дітей про випадки булінгу.
2.3. Довести до відома здобувачів освіти, педагогічних працівників, батьків та інших учасників освітнього процесу щодо їх обов'язку повідомляти керівника закладу про випадки булінгу (цькування), учасниками або свідками якого вони стали, або підозрюють про його вчинення по відношенню до інших осіб за зовнішніми ознаками, або про які отримали достовірну інформацію від інших осіб.
3. Педагогам закладу дошкільної освіти Бараненко Н.В., Брюховецькій Н.Г., Дробній А.В., Торгач О.М., Кулі К.В.:

3,1.Нести персональну відповідальність за дотриманням законодавства про захист суспільної моралі, попередження випадків жорстокості та насильства серед неповнолітніх,

3.2.Активізувати діяльність, спрямовану на розвиток духовності та зміцнення моралі у дітей.
4. До 20.02.2019 року внести у посадові інструкції усіх педагогічних працівників розділ щодо обов'язку запобігати насильству (булінгу) проти дітей, у тому числі з боку дітей, вчасно виявляти випадки булінгу та вживати невідкладних заходів реагування (додаток 1).
5. Затвердити план заходів щодо запобігання та протидії булінгу закладу дошкільної освіти на 2019 рік (додаток 2).
6. До 25.02.2019 року провести інструктаж для всіх працівників закладу освіти, в ході якого висвітлити питання: правила поведінки здобувачів освіти в закладі освіти; план заходів закладу освіти, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню); інформацію про уповноважену особу для здійснення невідкладних заходів реагування у випадках виявлення фактів насильства (булінгу) та отримання заяв/повідомлень від постраждалої дитини чи інших осіб; процедуру подання учасниками освітнього процесу заяв про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти (форма заяви, примірний зміст, терміни та процедуру розгляду відповідно до законодавства тощо); телефони довіри.
7. Завідуючій господарством Пушило Т.М.:

7.1.Щотижня здійснювати перевірку приміщень, території закладу освіти з метою виявлення місць, які потенційно можуть бути небезпечними та сприятливими для вчинення булінгу.
8. Вихователю Бараненко Н.В. до 01.03.2019 р. оприлюднити на веб-сайті закладу освіти: правила поведінки здобувачів освіти в закладі освіти; план заходів закладу освіти, спрямований на запобігання та протидію булінгу (цькуванню); інформацію про уповноважену особу для здійснення невідкладних заходів реагування у випадках виявлення фактів насильства (булінгу) та отримання заяв/повідомлень від постраждалої дитини чи інших осіб; процедуру подання учасниками освітнього процесу заяв про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти (форма заяви, примірний зміст, терміни та процедуру розгляду відповідно до законодавства тощо); телефони довіри.
9. Контроль за виконанням даного наказу залишаю за собою

 

Директор ЗДО  «Орлятко»                               О.В.Клименко

 

 

 

Додаток 1
до наказу №04-1/01-11  від 10.01.2019 року

 

Заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства

 

1. У виявленні фактів домашнього насильства має значення спостережливість педагогічних працівників закладу освіти, їх уважне ставлення до учасників освітнього процесу і здатність вчасно помітити симптоми неблагополуччя в поведінці та настрої дітей.
2. У разі виявлення ознак чи факторів, що можуть вказувати на домашнє насильство, складні життєві обставини, жорстоке поводження з дитиною або ризики щодо їх виникнення стосовно дитини, працівник зобов’язаний передати уповноваженій особі закладу освіти, а у разі її відсутності - безпосередньо керівникові закладу освіти (директорові) чи вихователю-методисту інформацію про дитину з метою планування подальших дій щодо заходів для надання медичної, психологічної або іншої допомоги постраждалому.

 

 

 

Насилля в дошкільному навчальному закладі

Більшість людей вважають, що фізична агресія й соціальне насилля, характерні для булінгу (англ. bullying – агресивне переслідування, цькування, залякування тощо), починають проявлятися приблизно з кінця початкової школи і продовжуються протягом усього періоду середньої школи. Але, хочете вірте, хочете – ні, булінг серед дітей дошкільного віку розповсюджений набагато більше, ніж ви можете припустити. Оскільки така поведінка асоціюється, як правило, з дорослими дітьми, вона часто упускається з очей у ранньому віці, коли досить важко відрізнити абсолютно нормальні соціальні експерименти й булінг на ранніх стадіях формування.

«Я була приголомшена, коли побачила, як часто діти трьох- і чотирьохрічного віку, особливо хлопчики, думаючи, що я нічого не бачу, б’ють і штовхають інших дітей у групі», – розповідає педагог дошкільної освіти Сандра Боуден. Але булінг – це ж не тільки фізична агресія, булінг може здійснюватись і через соціальний тиск, наприклад, коли група дівчаток неодноразово й демонстративно відмовляється грати з іншою дівчинкою, або це можуть бути словесні нападки, такі як безперервні насміхання та висміювання.

Загалом, певний ступінь ситуативних ударів рукою, щипання й ін. у дітей дошкільного віку «вважається» нормальним і може бути проявом самоствердження. Однак, якщо дітям подобається спостерігати, як іншій людині погано, вони можуть свідомо й систематично знаходити способи, щоби завдати шкоди своїм «жертвам», навіть до того, що стануть насміхатись над ними, коли роблять свій поганий учинок.

Булінг може викликати в дітей сильний стрес, страх і тривогу. До того ж така поведінка впливає не тільки на «жертв». Результати дослідження показують, що ті, хто в дитинстві був хуліганом, у майбутньому частіше, ніж інші, вживають наркотики та алкоголь, ображають своїх друзів, зв’язуються зі злочинністю й мають проблеми у взаємостосунках з однолітками.

Ваша маленька дитина піддається булінгу, якщо:

  • їй раптом страшно йти в дитячий садок;

  • вона скаржиться на головні болі або болі в животі без будь-якої причини;

  • чіпляється за вас і проявляє плаксивість;

  • приходить додому із травмами, які не може пояснити;

  • залишається на самоті або впадає у стан депресії;

  • розповідає про якусь дитину, яка робить їй всілякі пакості;

  • має труднощі з концентрацією уваги;

  • уникає зорового контакту, коли ви питаєте її про дитячий садок.

Що повинні робити батьки, якщо в дошкільному закладі їх дитини має місце булінг? Нижче наводяться поради, що допоможуть батькам впоратися із ситуацією, що виникла.

1. Комунікація (спілкування) – це ключ. Якщо ви підозрюєте, що ваша дитина піддається в дитячому садку знущанням, дайте їй зрозуміти, що ви зможете їй допомогти, якщо вона докладно розповість про все. Якщо ваша дитина виглядає наляканою чи збентеженою, використовуйте книги в якості легкого доступу до неї, щоб налагодити ваше спілкування природним чином. Деякі художні твори для дітей звертаються до цієї тематики. Як тільки ваша дитина розкриє вам усі подробиці про булінг, зберігайте спокій, не сваріть її та не засуджуйте, обов’язково поясніть, що ви неодмінно допоможете припинити це насилля.

2. Порозмовляйте з вихователем. «Навіть не дивлячись на те, що в дошкільних і подібних їм дитячих закладах дорослі завжди знаходяться поруч з дітьми, за такою великою кількістю малюків, які безперервно бігають навкруги, прослідкувати просто нереально», – каже колишній вихователь Трисія Янг. І, оскільки маленькі хулігани віддають перевагу тому, щоб ображати дітей, коли дорослі не дивляться, важливо порозмовляти з вихователем і ввести один одного в курс справи, щоб у подальшому він був більш уважним і вже прицільно спостерігав за певними дітьми.

3. Використовуйте політику відкритих дверей. У найавторитетніших дитячих садках і дошкільних закладах існує політика відкритих дверей, що дозволяє батькам приходити в будь-який час. Тому періодично без попередження навідуйтесь у групу вашої дитини. Ці неочікувані візити будуть тримати працівників дитячого садка в тонусі й зменшать імовірність того, що ваша дитина буде страждати від якогось хулігана.

4. Заплануйте переговори з батьками. Коли маленькі діти вдаються до булінгу, їхня поведінка частіше за все запозичується з домашнього досвіду, тобто у своїй родині вони можуть стати свідками домашнього насилля, дивитися жорстокі телешоу, чути як їхні брати та сестри висміюють інших дітей або самі бути жертвами насилля. Тож порозмовляйте з адміністрацією дошкільного закладу і призначте зустріч з батьками маленького хулігана, звернувши їхню увагу на його поведінку, але не дивуйтесь, якщо його батьки не будуть вас слухати, будуть проявляти байдужість чи почнуть все заперечувати.

5. Навчіть вашу дитину захищатись від хуліганів. Дайте своїй дитині певні психологічні інструменти, які вона зможе використовувати при контакті з хуліганом. Навчіть її достойно триматись, дивитись прямо в очі кривднику, розповідати дорослим про те, що сталось, та уникати самотності (бути завжди поруч з іншими дітьми). Ви також можете розширити можливості дитини, запропонувавши їй пограти в рольові ігри. Так вона зможе попрактикуватись у тому, що має намір зробити в подібній ситуації наступним разом. Упевнені в собі діти мають менше шансів стати мішенню для хуліганів, тому знайдіть способи, щоб забезпечити вашій дитині адекватну самооцінку. Ви можете допомогти їй зав’язати дружні стосунки поза межами дошкільного закладу і залучити її до тих видів активності, що зможуть підвищити її впевненість у собі.

6. Розгляньте перехід в іншу групу. Іноді булінг може бути настільки агресивним, що всі ваші зусилля так і не будуть успішними. Тому, якщо вам не вдасться нічого добитись, порозмовляйте з адміністрацією на предмет переходу вашої дитини до іншої групи. Якщо ж і це не вдасться зробити, тоді краще забрати вашу дитину із цього дитячого садка.

Булінг у дошкільному середовищі відбувається набагато частіше, ніж повинен. І якщо ваша дитина стала однією із «жертв», не кажіть їй, щоб вона стала більш «жорсткою» і не примушуйте її розв’язувати цю проблему самостійно. Уживайте всих заходів, щоб захистити вашого малюка, здійснюйте візити в дитячий садок і давайте дитині інструменти, які не тільки стануть їй у пригоді в ранньому дитинстві, а й допоможуть уникнути знущань у майбутньому.

ТИЖДЕНЬ ПСИХОЛОГІЇ У ЗДО

З 22 по 26 квітня в закладі дошкільної освіти «Орлятко» пройшов цікавий і захоплюючий марафон «Тиждень психології». Метою даного заходу було створити позитивну, емоційну, комфортну атмосферу, сприяти налагодженню дієвої взаємодії між усіма учасниками освітнього процесу.

Понеділок

22.04.2019

 

День веселкового настрою  «Як тиждень почнеш, так його і проведеш»: Заняття: «Чарівний світ емоцій» (старша різновікова група); «Веселка настрою» (молодша різновікова група), колективний перегляд мультфільмів: «Як віслюк сумом захворів», «Ох і Ах», читання казки: «Слоненя з кульками», робота з колективом: психологічна гра «Веселка настрою».

Вівторок

23.04.2019

 

День дружби та посмішки «Дружба починається з посмішки»: заняття: «Секрети дружби» (старша різновікова група); «Давайте в дружбі жити» (молодша різновікова група), читання оповідання: М. С. Пляцковський «Урок дружби», колективний перегляд мультфільмів: «Крошка Єнот», «Капітошка», робота з батьками та колективом: анкетування батьків «Ми і наші діти…», тест «Визначення психологічного клімату в колективі» (педагоги).

Середа

24.04.2019

 

День доброти «Де є добрі люди, там біди не буде»: заняття: «Відкрийте серце для добра» (старша різновікова група); «Добрик і друзі» (молодша різновікова група), читання казки: Н. Бирюза «Катрусин сон», колективний перегляд мультфільмів: «Повертайся, Капітошко!», «Мій друг зонтик», робота з батьками: консультація «Доброта – це єдиний одяг, який ніколи не старіє».

Четвер

25.04.2019

 

День щастя «Щастя є!»: заняття: «Що таке щастя?» (старша різновікова група), «Моя сім’я – моє щастя» (молодша різновікова група), читання: В. Сухомлинський «Казка про щастя», колективний перегляд мультфільмів: «День, коли щастить», «Як ослик щастя шукав», робота з батьками та колективом: розроблення пам’ятки «Аптечка для батьків», психологічна розвага для колективу.

П’ятниця

26.04.2019

 

День мрій «Мрії збуваються!»: заняття: «Якщо я б стала Феєю Мрій…» (старша різновікова група), бесіда «Дива дитинства» (молодша різновікова група), читання: Т. Макарова «Мрія маленького ослика», колективний перегляд мультфільмів: «Була в слоненяти мрія», «Велика подорож», підбиття підсумків тижня психології: колаж «Політаємо у хмарках» (висловлювання про власні мрії та майбутнє дитячого садка), круглий стіл.

Фотопанорама Тижня психології

IMG_20190422_093331.jpg
IMG_20190422_102107.jpg
IMG_20190423_094125.jpg
IMG_20190423_100254.jpg
IMG_20190423_151756.jpg
IMG_20190425_113003.jpg
IMG_20190424_100945.jpg
IMG_20190426_122606.jpg
IMG_20190425_113129.jpg
IMG_20190426_152148.jpg
IMG_20190425_161941.jpg
IMG_20190426_152250.jpg

Пам'ятка для батьків 

1. Як не треба поводитися батькам, коли дитина почала відвідувати садок вперше

Як говорити з дітьми про коронавірус.

7 порад від експертів

       Ваші малюки, напевне, вже чули новини про коронавірус та навіть встигли злякатися. 

Не дивно, адже дитяче сприйняття світу відрізняється від суджень дорослої людини.

 Ви можете стати для неї надійним джерелом інформації для своєї дитини.  

 

Поширення незрозумілої інформації про смертельний вірус може викликати в дитини почуття небезпеки та спантеличення, пише Huffpost.

Видання пропонує добірку порад, які допоможуть спокійно поговорити з дитиною про коронавірус. 

До обговорення проблеми долучилися експерти у сфері дитячої психології – Марк Рейнек, Рейчел Томасян та Робін Гудман.  


1. Тримайте під контролем власні емоції

 

Перш ніж говорити з дитиною про небезпечне захворювання, переконайтеся, що контролюєте власну тривогу та страх. 

Адже діти часто віддзеркалюють емоції батьків.

"Маленькі діти беруть приклад зі своїх батьків, стосовно того як реагувати на незрозумілій їм ситуації. 

Діти одразу зрозуміють спокійні ви чи стурбовані, й будуть поводитися аналогічно", – пояснює Марк Рейнек, директор та старший психолог Інституту дитячого розуму. 

Якщо дитина відчує стурбованість батьків, то  гіперболізує небезпеку в своїй уяві.

 

Що робити, якщо ви запідозрили у себе коронавірус. Алгоритм дій

2. Станьте ініціатором розмови

 

Не потрібно боятися піднімати цю тему, якщо дитина сама ще не запитувала. 

Ви можете стати для неї надійним джерелом інформації. 

Цій розмові не варто приділяти якоїсь надмірної уваги, можна просто підняти тему під час звичайної бесіди за обіднім столом.

"Хочете ви цього чи ні, але ваша дитина, ймовірно, вже чула про коронавірус по новинах або від однолітків.

Саме тому я завжди рекомендую зіграти на випередження.

Поговоріть зі своїми дітьми про речі, які можуть налякати, перш ніж вони почують більш страхітливу версію від однокласників", – каже Рейчел Томасян, ліцензований терапевт з питань шлюбу і сім'ї.

 

3. Запитайте, що вони вже знають про коронавірус

 

Відкриті запитання допоможуть оцінити знання ваших дітей, а також їх емоційний стан. 

Заохочуйте малечу висловлювати свої почуття.

Проаналізувавши сприйняття дитини, можна визначити, яким чином далі будувати розмову.

Крім того, буде можливість підкоригувати дитячі знання, щоб сформувати реалістичне уявлення про ситуацію. 

"Зараз багато новин про сезон грипу, мені цікаво, що ти чув про це", – такий початок розмови пропонує Робін Гудман, клінічний психолог і арт-терапевт. 

Експерт рекомендує повсякчас нагадувати дитині про те, що ви готові її вислухати та відповісти на будь-які запитання. 

 Підніміть тему коронавірусу під час звичайної бесіди. Фото CDC/Unplash

 

 

4. Спілкуйтеся з дитиною правильно

 

Інформувати дитину потрібно зрозумілою мовою, відповідно до її віку. 

Тільки тоді вона зможе зрозуміти проблему та перестати тривожитися. 

"Батьки повинні підходити до розмови зі своїми дітьми про коронавіруси зі по-різному, зважаючи на вік та рівень розвитку. 

Гарне практичне правило – використовувати тільки ті слова, які ваша дитина вже розуміє", – дає пораду Рейчел Томасян. 

 

Діти до 6 років 

 

Дітей до 6 років не потрібно навантажувати зайвими деталями, як назва вірусу або глобальна загроза захворювання – вони ще не готові це усвідомити.

Замість цього поговоріть з дітлахами про мікроби, як люди хворіють, і про те, що ми можемо зробити, щоб залишатися здоровими.

Будьте уважні до розмов, які ведете з вашим партнером або дітьми старшого віку, перед малечею.

Якщо діти почнуть ставити якісь запитання – запевніть їх, що ваша сім'я здорова і в безпеці.

 

Чому руки треба мити з милом і скільки часу

 

Діти шкільного віку

 

Дітям шкільного віку можете розповісти більш конкретну інформацію про спалах вірусу – що це таке, як він поширюється, як запобігти захворюванню.

Але тримайтеся подалі від розмов про смерть, особливо якщо ваша дитина молодшого шкільного віку. 

Підкресліть, що дорослі роблять все можливе, щоб забезпечити безпеку та захист.

Обмежте перегляд напружених телевізійних новин, які можуть викликати занепокоєння.

В громадських місцях діти можуть побачити людей, які носять медичні маски.

Такий зовнішній вигляд підсвідомо викликає страх, тому потрібно пояснити, для чого дехто одягає захисні маски, та в яких випадках це доречно робити. 

Про симптоматику коронавірусу краще розповісти, провівши аналогію із звичайною застудою, якою дитина хворіла раніше.

 

Будьте чесними зі своїми дітьми. 

 

Розмова з підлітками

Зрозуміло, що більшість підлітків активно користуються соціальними мережами і вже точно чули про коронавірус.

Тут немає сенсу приховувати інформацію, краще, навпаки, шукати разом відповіді на запитання.

При цьому бути уважними до різноманітних теорій та чуток і використовувати перевірені джерела. 

Якщо ваш підліток занепокоєний поширенням коронавірусу, нехай обов'язково розповість про свої страхи. 

Зі свого боку нагадайте йому про минулий досвід вирішенням якоїсь проблеми. 

 

5. Продемонструйте свою підтримку

 

Говоріть про проблему стільки, скільки дитині необхідно, щоб відчути себе у безпеці.

Вона повинна розуміти, що у будь-який час може прийти до вас із запитаннями, а обов'язок батьків – її захищати.

Реагуйте на потреби дитини, підтримуйте та проявляйте свою турботу.

 

6. Будьте чесними зі своїми дітьми

 

Коли ваші діти приходять із запитаннями, відповідайте чесно, щоб уникнути плутанини чи непорозумінь.

"Чесність та прозорість є найважливішими. 

Тривога процвітає, коли щось приховується. 

Якщо у вас немає відповіді, зверніться до джерела, яке, на вашу думку, надає корисну та правдиву інформацію", – пропонує Марк Рейнек.

Не варто використовувати категоричні фрази, типу "ми всі налякані" або "ми тут нічого не можемо зробити". 

 

Що світ вже знає про новий коронавірус

 

 

7. Дозвольте дитині контролювати ситуацію

 

Яким чином це зробити?

Показати, що вона може зробити, щоб не захворіти, а також впровадити здорові звички для всієї родини.

Це допоможе відчути почуття контролю.

"Не говоріть про профілактику, як про спосіб налякати дитину та змусити її мити руки. 

Замість цього поговоріть про кроки, які ви всі збираєтесь робити, щоб попередити різні хвороби", – наголошує Рейчел Томасян. 

БУЛІНГ В ЗДО - МІФ ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ

 

Положення про порядок розгляду випадків булінгу (цькування)

1. Загальні положення

1.1. Булінг (цькування) – діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

1.2. Типовими ознаками булінгу (цькування) є:

систематичність (повторюваність) діяння;

наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);

дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

2. Повноваження керівника Степанівського ЗДО "Орлятко" та уповноважених ним осіб щодо запобігання та протидії булінгу (цькуванню)

2.1. Директор Степанівського ЗДО "Орлятко":

-       здійснює контроль за виконанням плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти;

-       розглядає скарги про відмову у реагуванні на випадки булінгу (цькування) за заявами здобувачів освіти, їхніх батьків, законних представників, інших осіб та приймає рішення за результатами розгляду таких скарг;

-       забезпечує створення у закладі освіти безпечного освітнього середовища, вільного від насильства та булінгу (цькування);

-       з урахуванням пропозицій територіальних органів (підрозділів) Національної поліції України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, служб у справах дітей та центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді розробляє, затверджує та оприлюднює план заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти;

-       розглядає заяви про випадки булінгу (цькування) здобувачів освіти, їхніх батьків, законних представників, інших осіб та видає рішення про проведення розслідування; скликає засідання комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) для прийняття рішення за результатами проведеного розслідування та вживає відповідних заходів реагування;

-       повідомляє уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України та службі у справах дітей про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти.

2.2. Практичний психолог забезпечує виконання заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які вчинили булінг, стали його свідками або постраждали від булінгу (цькування).

2.3. Соціальний педагог забезпечує:

-       реалізацію просвітницького напрямку всіх учасників освітнього процесу шляхом організації тематичних заходів, бесід, консультацій з метою формування навичок толерантної та ненасильницької поведінки, спілкування та взаємодії;

-       прозорість та інформаційну відкритість шляхом формування та оприлюднення на веб-сайті ЗДО,  розміщення в інформаційних куточках для батьків здобувачів освіти інформацію та нормативно-правові акти з питань щодо протидії боулінгу;

-       план заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти;

-       порядок подання та розгляду (з дотриманням конфіденційності) заяв про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти;

-       порядок реагування на доведені випадки булінгу (цькування) в закладі освіти та відповідальність осіб, причетних до булінгу (цькування);

-       правила поведінки здобувача освіти з закладі освіти.

2.4. Педагогічні працівники ЗДО :

-       забезпечують здобувачам освіти захист під час освітнього процесу від будь-яких форм насильства та експлуатації, у тому числі булінгу (цькування), дискримінації за будь-якою ознакою, від пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров’ю;

-       повідомляють директора ЗДО про факти булінгу (цькування) стосовно здобувачів освіти, педагогічних працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу, свідком яких вони були особисто або про які отримали достовірну інформацію від інших осіб;

-       сприяють керівництву закладу освіти у проведенні розслідування щодо випадків булінгу (цькування);

-       виконують рішення та рекомендації комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) в закладі освіти.

3. Діяльність Комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) Степанівського закладу  дошкільної освіти "Орлятко"

3.1. Комісія з розгляду випадків булінгу (цькування) Степанівського дошкільного навчального закладу "Орлятко" (далі – Комісія) створюється наказом директора ЗДО та скликається для прийняття рішення за результатами розслідування про факти булінгу (цькування).

3.2. В своїй діяльності Комісія керується Кодексом України про адміністративні правопорушення, Законом України «Про освіту», Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)», цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами з питань щодо протидії булінгу (цькуванню).

3.3. До складу Комісії можуть входити керівник закладу, педагогічні працівники, (у тому числі практичний психолог), батьки постраждалого та булера та інші зацікавлені особи.

3.4. Комісія діє відповідно до Порядку подання та розгляду (з дотриманням конфеденційності) заяв про випадки булінгу (цькування) в ЗДО , Порядку реагування на доведені випадки булінгу (цькування) в ЗДО  та відповідальність осіб, причетних до булінку (цькування).

3.5. Засідання Комісії скликається керівником ЗДО , для розгляду та неупередженого з’ясування обставин випадків булінгу (цькування) в ЗДО, відповідно до заяв, що надійшли.

3.6. У разі, якщо Комісія не кваліфікує випадок як булінг (цькування), а постраждалий не згодний з цим, то він може одразу звернутись до органів Національної поліції України із заявою, про що керівник закладу освіти має повідомити постраждалого.

3.7. Рішення Комісії реєструються в окремому журналі, зберігаються в паперовому вигляді з оригіналами підписів всіх членів Комісії.

3.8. Потерпілий чи його/її представник також можуть звертатися відразу до уповноважених підрозділів органів Національної поліції України (ювенальна поліція) та Служб у справах дітей з повідомленням про випадки булінгу (цькування).

4. Порядок подання та розгляду (з дотриманням конфеденційності) заяв про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти.

Учасники освітнього процесу подають заяву керівнику закладу освіти про випадки булінгу по відношенню до дитини або будь-якого іншого учасника освітнього процесу.

Керівник закладу освіти розглядає заяву в день її подання та видає рішення про проведення розслідування.

Проводиться повне та неупереджене розслідування щодо випадків булінгу (цькування) з залученням осіб від яких отримали інформацію.

Керівник закладу освіти для прийняття рішення за результатами розслідування створює наказом комісію з розгляду випадків булінгу (цькування) та скликає засідання для прийняття рішення за результатами розслідування та виконання відповідних заходів реагування.

Рішення Комісії реєструється в окремому журналі, зберігається в паперовому вигляді з оригіналами підписів всіх членів Комісії.

Потерпілий чи його/її представник також можуть звернутися відразу до уповноважених підрозділів органів Національної поліції України (ювенальна поліція) та Служби у справах дітей.

5. Порядок реагування на доведені випадки булінгу (цькування) в закладі освіти та відповідальність осіб, причених до булінку (цькування)

В разі підтвердження факту вчинення булінгу (цькування), за результатами розслідування та висновків Комісії, повідомляються уповноважені підрозділи органів Національної поліції України та служби у справах дітей про випадки булінгу (цькування) в ЗДО.

Виконується рішення та рекомендації Комісії в ЗДО .

Надаються соціальні та психолого-педагогічні послуги здобувачам освіти, які вчинили булінг, стали його свідками або постраждали від булінгу.

  Директором Степанівського ЗДО "Орлятко", або уповноважені ним особи відповідно чинного законодавства та в межах повноважень здійснюють контроль за виконанням плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькування) в ЗДО.

6. Права та обов’язки учасників освітнього процесу

6.1. Здобувачі освіти:

6.1.1. мають право на:

-     повагу людської гідності;

-     захист під час освітнього процесу від приниження честі та гідності, будь-яких форм насильства та експлуатації, булінгу (цькування), дискримінації за будь-якою ознакою, пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров’ю здобувача освіти;

-     отримання соціальних та психолого-педагогічних послуг як особа, яка постраждала від булінгу (цькування), стала його свідком або вчинила булінг (цькування).

6.1.2. зобов’язані:

-     поважати гідність, права, свободи та законні інтереси всіх учасників освітнього процесу, дотримуватися етичних норм;

-     відповідально та дбайливо ставитися до власного здоров’я, здоров’я оточуючих, довкілля.

6.2. Працівники, які залучаються до освітнього процесу:

6.2.1. мають право на:

-     захист під час освітнього процесу від будь-яких форм насильства та експлуатації, у тому числі булінгу (цькування), дискримінації за будь-якою ознакою, від пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров’ю.

6.2.2. зобов’язані:

-     повідомляти директора Степанівського ЗДО "Орлятко, про факти булінгу (цькування) стосовно здобувачів освіти, педагогічних працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу, свідком якого вони були особисто або інформацію про які отримали від інших осіб, вживати невідкладних заходів для припинення булінгу (цькування).

6.3. Батьки здобувачів освіти:

6.3.1. мають право на:

-     отримувати інформацію про діяльність ЗДО №6, у тому числі – щодо надання соціальних та психолого-педагогічних послуг особам, які постраждали від булінгу (цькування), стали його свідками або вчинили булінг (цькування), про результати навчання своїх дітей (дітей, законними представниками яких вони є) і результати оцінювання якості освіти у закладі освіти та його освітньої діяльності;

-     подавати керівнику ЗДО №6, або засновнику закладу освіти заяву про випадки булінгу (цькування) стосовно дитини або будь-якого іншого учасника освітнього процесу;

-     вимагати повного та неупередженого розслідування випадків булінгу (цькування) стосовно дитини або будь-якого іншого учасника освітнього процесу.

6.3.2. зобов’язані:

-     виховувати у дітей повагу до гідності, прав, свобод і законних інтересів людини, законів та етичних норм, відповідальне ставлення до власного здоров’я, здоров’я оточуючих і довкілля;

-     поважати гідність, права, свободи і законні інтереси дитини та інших учасників освітнього процесу;

-     дбати про фізичне і психічне здоров’я дитини, сприяти розвитку її здібностей, формувати навички здорового способу життя;

-     формувати у дитини культуру діалогу, культуру життя у взаєморозумінні, мирі та злагоді між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами, представниками різних політичних і релігійних поглядів та культурних традицій, різного соціального походження, сімейного та майнового стану;

-     настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства;

-     сприяти директору Степанівського ЗДО "Орлятко" у проведенні розслідування щодо випадків булінгу (цькування);

-     виконувати рішення та рекомендації комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) в закладі освіти.

7.  Прикінцеві положення

7.1. Положення про порядок розгляду випадків булінгу (цькування) в  Степанівському ЗДО "Орлятко" схвалюється  рішенням педагогічної ради   та затверджується наказом.

7.2. Зміни та доповнення до Положення вносяться за рішенням педагогічної ради ЗДО  та відповідно до наказу директора.

 

19 січня 2019 року набув чинності Закон України від 18.12.2019 року № 2657-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)».

Булінг –  (цькування) це діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

Насилля в  ЗДО

Більшість людей вважають, що фізична агресія й соціальне насилля, характерні для булінгу (англ. bullying – агресивне переслідування, цькування, залякування тощо), починають проявлятися приблизно з кінця початкової школи і продовжуються протягом усього періоду середньої школи. Але, хочете вірте, хочете – ні, булінг серед дітей дошкільного віку розповсюджений набагато більше, ніж ви можете припустити. Оскільки така поведінка асоціюється, як правило, з дорослими дітьми, вона часто упускається з очей у ранньому віці, коли досить важко відрізнити абсолютно нормальні соціальні експерименти й булінг на ранніх стадіях формування.
Загалом, певний ступінь ситуативних ударів рукою, щипання й ін. у дітей дошкільного віку «вважається» нормальним і може бути проявом самоствердження. Однак, якщо дітям подобається спостерігати, як іншій людині погано, вони можуть свідомо й систематично знаходити способи, щоби завдати шкоди своїм «жертвам», навіть до того, що стануть насміхатись над ними, коли роблять свій поганий учинок.
Булінг може викликати в дітей сильний стрес, страх і тривогу. До того ж така поведінка впливає не тільки на «жертв». Результати дослідження показують, що ті, хто в дитинстві був хуліганом, у майбутньому частіше, ніж інші, вживають наркотики та алкоголь, ображають своїх друзів, зв’язуються зі злочинністю й мають проблеми у взаємостосунках з однолітками.
Ваша маленька дитина піддається булінгу, якщо:

  • їй раптом страшно йти в дитячий садок;

  • вона скаржиться на головні болі або болі в животі без будь-якої причини;

  • чіпляється за вас і проявляє плаксивість;

  • приходить додому із травмами, які не може пояснити;

  • залишається на самоті або впадає у стан депресії;

  • розповідає про якусь дитину, яка робить їй всілякі пакості;

  • має труднощі з концентрацією уваги;

  • уникає зорового контакту, коли ви питаєте її про дитячий садок.

Що повинні робити батьки, якщо в дошкільному закладі їх дитини має місце булінг? Нижче наводяться поради, що допоможуть батькам впоратися із ситуацією, що виникла.
1. Комунікація (спілкування) – це ключ. Якщо ви підозрюєте, що ваша дитина піддається в дитячому садку знущанням, дайте їй зрозуміти, що ви зможете їй допомогти, якщо вона докладно розповість про все. Якщо ваша дитина виглядає наляканою чи збентеженою, використовуйте книги в якості легкого доступу до неї, щоб налагодити ваше спілкування природним чином. Деякі художні твори для дітей звертаються до цієї тематики. Як тільки ваша дитина розкриє вам усі подробиці про булінг, зберігайте спокій, не сваріть її та не засуджуйте, обов’язково поясніть, що ви неодмінно допоможете припинити це насилля.
2. Порозмовляйте з вихователем. «Навіть не дивлячись на те, що в дошкільних і подібних їм дитячих закладах дорослі завжди знаходяться поруч з дітьми, за такою великою кількістю малюків, які безперервно бігають навкруги, прослідкувати просто нереально», – каже колишній вихователь Трисія Янг. І, оскільки маленькі хулігани віддають перевагу тому, щоб ображати дітей, коли дорослі не дивляться, важливо порозмовляти з вихователем і ввести один одного в курс справи, щоб у подальшому він був більш уважним і вже прицільно спостерігав за певними дітьми.
3. Використовуйте політику відкритих дверей. У найавторитетніших дитячих садках і дошкільних закладах існує політика відкритих дверей, що дозволяє батькам приходити в будь-який час. Тому періодично без попередження навідуйтесь у групу вашої дитини. Ці неочікувані візити будуть тримати працівників дитячого садка в тонусі й зменшать імовірність того, що ваша дитина буде страждати від якогось хулігана.
4. Заплануйте переговори з батьками. Коли маленькі діти вдаються до булінгу, їхня поведінка частіше за все запозичується з домашнього досвіду, тобто у своїй родині вони можуть стати свідками домашнього насилля, дивитися жорстокі телешоу, чути як їхні брати та сестри висміюють інших дітей або самі бути жертвами насилля. Тож порозмовляйте з адміністрацією дошкільного закладу і призначте зустріч з батьками маленького хулігана, звернувши їхню увагу на його поведінку, але не дивуйтесь, якщо його батьки не будуть вас слухати, будуть проявляти байдужість чи почнуть все заперечувати.
5. Навчіть вашу дитину захищатись від хуліганів. Дайте своїй дитині певні психологічні інструменти, які вона зможе використовувати при контакті з хуліганом. Навчіть її достойно триматись, дивитись прямо в очі кривднику, розповідати дорослим про те, що сталось, та уникати самотності (бути завжди поруч з іншими дітьми). Ви також можете розширити можливості дитини, запропонувавши їй пограти в рольові ігри. Так вона зможе попрактикуватись у тому, що має намір зробити в подібній ситуації наступним разом. Упевнені в собі діти мають менше шансів стати мішенню для хуліганів, тому знайдіть способи, щоб забезпечити вашій дитині адекватну самооцінку. Ви можете допомогти їй зав’язати дружні стосунки поза межами дошкільного закладу і залучити її до тих видів активності, що зможуть підвищити її впевненість у собі.
6. Розгляньте перехід в іншу групу. Іноді булінг може бути настільки агресивним, що всі ваші зусилля так і не будуть успішними. Тому, якщо вам не вдасться нічого добитись, порозмовляйте з адміністрацією на предмет переходу вашої дитини до іншої групи. Якщо ж і це не вдасться зробити, тоді краще забрати вашу дитину із цього дитячого садка.
Булінг у дошкільному середовищі відбувається набагато частіше, ніж повинен. І якщо ваша дитина стала однією із «жертв», не кажіть їй, щоб вона стала більш «жорсткою» і не примушуйте її розв’язувати цю проблему самостійно. Уживайте всих заходів, щоб захистити вашого малюка, здійснюйте візити в дитячий садок і давайте дитині інструменти, які не тільки стануть їй у пригоді в ранньому дитинстві, а й допоможуть уникнути знущань у майбутньому.

Що таке “булінг” та чому про нього треба знати всім батькам!

Булінг – це відносно новий термін для пересічного громадянина, зміст якого кожен із нас не просто знає, а в більшості випадків стикався з цим явищем у дитинстві.  Булінг може проявлятись у вигляді психологічного тиску (образи, приниження, погрози, ігнорування тощо) та фізичних знущань (удари, поштовхи, принизливий фізичний контакт, побиття та інше). Не рідко фізичний і психологічний тиск об’єднуються.
Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо-емоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише у школі, але й протягом усього їх подальшого життя.

Скільки дітей страждають від булінгу

За статистикою, 80% українських дітей піддаються цькуванням, навіть не усвідомлюючи цього. В усіх соціальних системах завжди є лідер, середня група і так званий «вигнанець».
У початковій школі діти ще не займаються жорстким булінгом, але вже можуть бути непривітними до інших. Щойно вчитель починає вибудовувати систему конкуренції та пріоритетів — діти починають один одного травити. А справжній булінг почнеться у середній школі — з 10-11 років — вік входження у підліткову кризу.
Обов’язок шкільного психолога, вчителя — виявити лідера, схильного ініціювати цькування інших проводити, вести з ним дружні бесіди, виробляючи толерантність.

Чому діти стають жертвами булінгу? Психологи визначають декілька основних причин:

  • Занижена самооцінка. Навіть якщо дитина виявляє її через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.

  • Домашня атмосфера. Дуже часто жертвами булінгу стають діти, яких вдома принижують, знецінюють, ображають. Або є родини, де дитину звикли жаліти – нещасна, хвора, росте без батька…Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, коли вона бідна й нещасна, то вона буде створювати навколо себе таку ж атмосферу і в школі.

  • Атмосфера в класі. Бувають колективи, створені самостійно або руками вчителя, в яких є дитина-агресор. Вона свідомо шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.

Булінг в цифрах

За дослідженнями UNISEF, 40% дітей ні з ким, зокрема і з батьками, не діляться своїми проблемами. Сором’язливі та спокійні діти стають жертвами булінгу вдвічі частіше за однолітків, які відкриті до спілкування. Більшість дітей ображають за те, що вони одягнуті не так, як інші, говорять або поводяться не так, як основна група. 44% дітей, якщо стають свідками булінгу, просто спостерігають, оскільки бояться за себе.

Що робити батькам

  • У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.

  • Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.

  • Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.

  • Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.

  • Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.

  • Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).

  • Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/однокласника.

  • Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.

  • Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до школи.

  • Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.

  • Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у школі: до шкільного психолога, вчителів, адміністрації, дорослих учнів, охорони, батьків інших дітей.

  • Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу. Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.

  • Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.

  • Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.

Як допомогти дитині-агресору

Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу. Якщо ваша дитина – агресор, радимо:

  • Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що “всі так роблять”, або “він заслуговує на це”.

  • Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.

  • Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як “хлопчики завжди будуть хлопчиками” або “глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства”.

  • Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.

  • Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.

  • Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.

  • Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв’язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.

  • Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення.

  • Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.

  • Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом.

Чому важливо вчасно відреагувати?

Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.

Ті, хто піддаються булінгу:

  • втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;

  • відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;

  • втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;

  • втрачають інтерес до різних форм активності та не можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).

Ті, хто булять:

  • частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони;

  • частіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі, залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та наркотичних речовин.

Ті, хто вимушені спостерігати:

  • часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;

  • потерпають від депресивних станів чи перезбудження, намагаються менше відвідувати школу.

Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід, що робить проблему найпоширенішою причиною звернень до дитячого психолога.

bottom of page