Пріоритетні напрямки роботи психологічної служби:

• психологічний супровід дітей раннього віку в період адаптації;

• розвиток пізнавальної та емоційно-вольової сфери дітей;

• психологічний супровід дітей старшого дошкільного віку щодо готовності до навчання у школі;

• підвищення психологічної культури всіх учасників освітнього процесу.

​

Дитячі заповіді для батьків, бабусь і дідусів

1. Дорогі батьки, пам’ятайте, що ви самі запросили мене до своєї родини. Коли-небудь я залишу батьківську оселю, але до того часу навчіть мене, будь ласка, мистецтву бути людиною.

 

   2 . Я бачу світ інакше, ніж ви. Прошу вас, поясніть мені: що, коли, і чому кожен з нас повинен робити.

 

    3. Мої ручки ще маленькі. Не очікуйте від мене досконалості, коли я застеляю ліжко, малюю, пишу або кидаю м’яча, навчаюся в школі.

 

   4. Мої почуття ще недозрілі. Прошу, будьте чуйними до моїх потреб. Виховуйте почуття!

 

   5. Щоб розвиватися, мені потрібно ваше заохочення, а не тиск. Лагідно критикуйте й оцінюйте, але не мене – лише мої вчинки.

 

   6. Дайте мені трохи самостійності, дозвольте робити помилки, щоб я на них учився. Тоді я зможу самостійно приймати рішення у дорослому житті.

 

   7. Прошу, не робіть усього за мене, бо я виросту переконаним у своїй неспроможності виконувати завдання згідно з вашими очікуваннями.

 

   8. Я вчусь і вас усього: слів, інтонацій, голосу, манер. Ваші слова, почуття і вчинки повертатимуться до вас через мене. Тому навчіть мене, будь ласка, кращого. Пам’ятайте, що ми разом не випадково: ми повинні допомагати одне одному.

 

   9. Я хочу відчувати вашу любов, хочу, щоб ви частіше брали мене за руки, пригортали, цілували. Але будьте обережні, щоб ваша любов не перетворилася на милиці, які заважатимуть мені робити самостійні кроки.

​

   10. Любі мої, я вас дуже люблю! Покажіть мені, що ви також мене любите.

 

7 правил успішного батьківства

       Звичайно, немає ідеальних батьків. Усі ми маємо труднощі та іноді не впевнені, чи добре виховуємо своїх дітей. Однією з проблем, що найбільше непокоїть батьків, є питання поведінки: що треба зробити аби діти поводилися добре? Скористайтеся нашими порадами.

    1. Подавайте дітям приклад хорошої поведінки.

    Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка - приклад для наслідування.

 

   2. Змінюйте ситуацію, а не дитину.

    Краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.

 

    3. Висловлюйте свої бажання позитивно.

    Кажіть дітям, чого ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте. Та якщо ви чогось категорично не бажаєте, формулюйте своє небажання чітко.

 

    4. Висувайте реальні вимоги.

     Запитуйте себе, чи відповідають ваші вимоги віку дитини, ситуації, у якій вона опинилася. Якщо ви в принципі розумієте, що виконання ваших вимог є нереальним варіантом - подумайте про компроміс. У чому ви можете поступитися так, щоб можна було б бути впевненим, що дитина виконає те, що ви хочете? Пояснюйте причину, яка впливає на ваше рішення. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими - використовуйте тактику "зміна уваги".

 

    5. Обирайте виховання без побиття та крику.

     На початку це може здаватися результативним, однак незабаром виявиться: щоразу ви змушені бити все з більшою силою, щоб досягти бажаного результату. Крик або постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру.

 Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших. Пам'ятайте: людина може чомусь навчитися тільки коли спокійна, задоволена чи радіє чомусь. Це стосується і дорослих також. Коли дитина дістала ляпас, вона стає надто сердитою, знервованою та збудженою, тому не може достатньо глибоко усвідомити, за що і чому її покарано.

 

     6. Допомагайте дітям вести себе краще.

      Не сперечайтеся з дітьми про справи, які не мають великого значення. Дозволяйте їм зробити вибір: нехай вони самі вирішують, у що одягатися чи що їсти. Це попередить прояви образи та непокори з боку дитини. Вона не дорікатиме, що ви її постійно пригнічуєте.

 

    7. Прислуховуйтеся до того, що говорить ваша дитина.

    Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває. І головне - пам'ятайте, що любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини та взаєморозуміння.

               

 

           АДАПТАЦІЯ ДИТИНИ ДО ДИТЯЧОГО САДОЧКА. ПРАВИЛА ДЛЯ БАТЬКІВ

​

         Дитина іде до дитячого садочка. Напевно, немає батьків, які б не хотіли, щоб цей етап пройшов легко, спокійно, щоб малюк з задоволенням і без криків відразу ж пішов до дитсадка. Але так буває досить рідко. Частіше діти перших кілька днів чи тижнів плачуть, не хочуть відпускати маму. І в цьому немає нічого незвичного. Для дитини початок відвідування садочка — це стрес. І наше з вами завдання пом’якшити його настільки, щоб він пройшов непомітно і без неприємних наслідків. Тому пропонуємо вам 14 правил для батьків, щоб адаптація дитини пройшла якомога легше і швидше.

 

1. Віддавати дитину в дитячий садочок краще в теплу пору року, коли діти більшість часу проводять на прогулянці. Так дитині буде легше адаптуватися, оскільки ігри на свіжому повітрі, пісочниця — все дуже нагадує звичні умови її повсякденного життя.

 

    2. За тиждень-два привчити дитину до режиму, який встановлено в садочку і ввести в раціон дитини страви, які готують в садочку. Таким чином, на 2 стресових моменти стане менше. Дитина повинна звикнути прокидатися зранку (наприклад, о 7:00), спати вдень з 13:00, снідати і обідати приблизно в той же час, що і в садочку. Тоді їй буде легше звикати до умов садка.

 

    3. Навички самообслуговування. Навчіть малюка одягатися, роздягатися, їсти ложкою, відучіть від одноразових підгузків. Звичайно, якщо вам доводиться віддавати дитину в дитсадок в дуже ранньому віці, то ці навички можуть бути ще не сформовані на достатньому рівні. Головне, щоб дитина хотіла і пробувала самостійно одягатись чи їсти, а ткож вміла попросити про допомогу. Тоді вона комфортніше і впевненіше почуватиметься серед однолітків, серед яких знайдуться ті, що вміють робити це самостійно.

 

    4. Сформувати позитивну установку на садочок. Це дуже важливий пункт! Ніколи не лякайте дитину садочком. Такі фрази, як: “Заспокойся, бо відведу в садок”, “От підеш в садочок — побачиш!” здатні сформувати у дитини установку на те, що в садочку погано і його варто уникати всіма силами. Не використовуйте фрази, які містять негатив для дитини (“А в садочку тобі доведеться таке їсти!”, “От підеш в садочок, а там муситимеш ділитися з дітками!”.) Розповідайте дитині про садочок, гуляйте біля нього, спостерігайте за дітьми на майданчику в дитчяому садку, коментуючи все, що побачили.

 

     5.Не обманюйте дитину! Говоріть так, як є. Не варто дуже розхвалювати садочок, щоб потім у дитини не було розчарування. “Так, ти прийдеш в групу, а там багато діток. Спочатку ти нікого не знатимеш, але вихователька допоможе подружитись і вам буде весело!”. “Так, тобі доведеться бути в садочку без мами, я теж буду сумувати за тобою, але ввечері я обов’язково за тобою прийду!” — ось так краще розмовляти з дитиною.

 

     6. Навчіть дитину відпускати маму, гратися самій іграшками. Звичайно, не у всіх є така можливість, але добре, якщо у дитини є регулярний досвід того, що мама відлучається на декілька годин, а малюк тим часом залишається з татом, бабусею, нянею… Діти, які ніколи не розлучалися з мамою, так само, як і ті, у яких був невдалий досвід такого розлучення, можуть довше адаптуватися до дитячого садочка.

   

     7. Навички спілкування. Покажіть дитині, як ділитися іграшками, як просити іграшку, як звертатися до дорослих. Ці навички пригодяться їй в групі дитсадка буквально з першого ж дня. Для підготовки дитини до дитсадка, відвідуйте групи раннього розвитку, хоча б для того, щоб дитина звикла до дитячого колективу, занять і необхідності слухати і чути дорослого.

 

     8.Спілкуйтеся з вихователями з повагою і доброзичливо. Дитина дуже уважно слідкує за вашими емоціями, реакціями, поведінкою. Таким чином, вона ставиться до інших людей так, як ви ставитесь до них, вона переймає ваше ставлення. Тому, прийшовши в дитячий садок вперше, дитина повинна відчути і зрозуміти, що вихователь — це “добра тьотя”, бо мама з нею привітна, спокійна і доброзичлива.

 

     9.Обов’язково прощайтесь, не тікайте, залишаючи дитину. Це стосується не тільки дитячого садка, але і будь-яких моментів розлучення. Дитині набагато легше зрозуміти, що мама іде і скоро повернеться, ніж збагнути, куди мама раптово поділася. В останньому випадку діти починають придумвати, що мама покинула їх і більше ніколи не повернеться. Тоді починаються сльози, переживання, істерики, небажання відпускати маму ні на секундочку.

 

    10. Не порушуйте звички на перших порах, навіть погані (смоктання пальця, соски і т.п.) Якщо ваш малюк смокче соску, палець чи має ще якусь звичку, не намагайтесь відучити від неї паралельно з вступом до ДНЗ. Так ви додаєте ще один стрес вашій дитині. Зачекайте поки дитина адаптується до садочка, тоді займіться звичками. Або ще краще, відучіть від звички заздалегідь, ще до початку відвідування дитсадка.

 

    11. Приділяйте дитині більше уваги, тепла, ласки. Малюку, який почав ходити в дитсадок, приділяйте більше уваги, тепла, ласки, більше обіймайте, демонструйте свою любов, більше часу проводьте разом. Таким чином, ви компенсуєте ту нестачу мами протягом дня і ще раз переконуєте, що мама продовжує любити, а не покидає в садочку, бо більше не любить.

 

    12.Якщо дитині важко розлучатися з мамою, нехай відводить до дитсадка тато, бабуся чи ще хтось. Хоча б на перших порах.

 

    13. Пам’ятайте, ДИТИНА ВІДЧУВАЄ ВАШУ ТРИВОГУ! Тому стояння під дверима групи і прислухання до того, що там відбувається, ходіння навколо садочка і “заглядання у вікна” ні до чого хорошого не приведе. Дитина, котра відчуває мамину тривогу чи страх, починає сама боятися і думати, що в садку з нею може трапитися щось неприємне. Для такої дитини період адаптації може не закінчуватися дуже довго — поки мама не заспокоїться і не відпустить свої переживання.

 

    14. Приймати почуття дитини. Виключити нотації, переконання… Якщо дитина плаче в садку, сумує за мамою, ніколи не заперечуйте її почуття, не немагайтесь зразу ж переконати, що ці почуття марні. Просто прийміть їх, покажіть, що ви розумієте, що це нормально так відчувати. Скажіть: “Так, я бачу, ти дуже сумував / сумувала!” “Тобі було страшно, сумно, печально…”  Більш детально про відображення і прийняття дитячих почуттів можна прочитати в книзі Ю.Б. Гіппенрейтер “Общаться с ребенком. Как?”

 

                                                                                        Легкої вам адаптації!!!

​

Як подолати дитячі страхи

         Наявність у дитини будь-яких страхів – перший симптом того, що вона зазнає великого внутрішнього напруження, не може впоратися з власними емоціями і труднощами. Нервова система дошкільника ще слабка, самостійно йому складно подолати страхи. Тут повинен допомогти дорослий.

         Якщо спростити ситуацію до межі, то можна сміливо стверджувати, що всім людським життям керують дві емоції – страх і любов. А всі інші – це похідні від них. Але це філософія. Якщо конкретніше, то страх – це фізіологічна реакція на зовнішні подразники. Згадайте, що ми відчуваємо, коли до нас підбігає великий собака? По хребту біжить холод, серце стискається, а долоні пітніють. Причина всіх страхів – багата уява дітей.

         Інколи синонімами страху є тривога і тривожність. Тривога – це епізодичні прояви хвилювання, а тривожність – це стійкий стан. Це свідчить про те, що інстинкт самозбереження (як реакція на страх) дає змогу зберегти життя й уникнути небезпек. За законами еволюції, у кров викидається адреналін. Це підвищує швидкість реакції; і ми або швидко думаємо, або швидко біжимо. Отже, страх – явище позитивне і прогресивне. Але людина не була б людиною, якби вона й тут не перехитрила природу.

Поради щодо профілактики виникнення страхів у дітей

1. Щодня потрібно виділяти час на спілкування з дитиною віч-на-віч, дати їм змогу поділитися з вами своїми секретами, тривогами, попросити поради, допомоги.

2. У ставленні до дитини слід орієнтуватися на її позитивні якості. А вони є в кожної дитини, лише в когось можуть бути приховані від неуважних очей дорослого. Тоді відшукайте їх у свого малюка і плекайте, якомога частіше хваліть, підбадьорюйте.

3. Повідомляючи дитину про певну вимогу чи заборону, слід робити це у дружній формі, м’яко, без примусу або тиску.

4. Не можна вдаватися до примусу й під час годування дитини. Не слід нав’язувати їй того, чого вона не хоче їсти.

5. Страхи перед засинанням часто свідчать про те, що сфера несвідомого в дитини тяжіє до тіснішого контакту з матір’ю. тож не варто намагатися будь-яким способом привчати маленьких дітей засинати наодинці. Якщо дитина прагне відчувати поруч із собою дорослого, її бажання потрібно задовольнити.

6. Позитивний приклад батьків, що володіють своїми емоціями, - передумова успішного подолання дитиною своїх страхів. Слід якомога частіше пояснювати, що в житті немає нічого страшного, що мама й тато сильні, а в разі небезпеки – завжди захистять.

7. Намагайтеся розширювати коло людей, до яких дитина небайдужа, за яких щиро переживає: так вона зможе переключитися зі співчуття до себе на співчуття до інших, що зменшить її страхи.

 

Найменше страхів у дітей, які виховуються в родинах, де батьки самі менше бувають стурбовані, тривожні, не оточують малюка надмірною опікою. У таких родинах панує оптимістичний бадьорий настрій.

 

Багато страхів зникає, якщо дитина відчуває підтримку, любов дорослих, їхню впевнену і стабільну поведінку. Адже що більше інтересів у дітей, то менше страхів, і навпаки – що більше обмежене коло інтересів і контактів, то більша фіксація на своїх відчуттях, уявленнях і страхах.

 

Отже, майбутнє малюка, його гармонійний розвиток та успіхи в дорослому житті залежать лише від батьків, від їхньої здатності тверезо дивитися на життя, любити свою дитину, вільно і щиро підтримувати її.

 

Джерело: Лариса Небучина // Психолог дошкілля, № 9, 2017

                   

                         ЩО РОБИТИ ЯКЩО...У ВАС СОРОМ'ЯЗЛИВА ДИТИНА

 

   Визначте причини:

• Найчастіше сором'язливість - результат реакції на емоцію страху, яка виникла у дитини в певний момент при взаємодії з іншими людьми і закріпилася.

• Робота з подолання сором'язливості вимагає обережності і делікатності, так як сором'язливі діти можуть відреагувати на втручання дорослих зовсім не так, як ви очікуєте.

 

Як себе вести з сором'язливою дитиною:

• Розширювати коло знайомств дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть малюка в гості, розповсюджуйте маршрути прогулянок, вчіть його спокійно ставитися до нових місць.

• Не варто постійно турбуватися за дитину, прагнути вберегти її від усіляких небезпек, в основному, вигаданих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, попередити будь-які труднощі, дайте їй певну міру свободи і відкритих дій.

• Постійно укріплюйте у дитини впевненість у собі, у власних силах.

• Долучайте дитину до виконання різних доручень, пов'язаних зі спілкуванням, створюйте ситуації, в яких би сором'язливій дитині довелося вступати в контакт з «чужим» дорослим. Допомогти подолати сором'язливість, сформувати у дитини бажання спілкуватися, потрібно, поки дитина ще маленька, адже з віком сором'язливість може закріпитися, стати стилем поведінки, який ускладнює життя.

 

Радимо пограти:

• Під час ранкової гімнастики виконуйте різні вправи, наслідуючи тварину: потягнутися, як кішка, витягнути шию, як жираф і т. д. Така гра сприяє розкутості.

• «Чаклун» зачаклував дитину так, що вона втратила голос. На всі питання вона повинна відповідати лише жестами і мімікою. Гра спрямована на оволодіння невербальними засобами спілкування.

• «Казка». Запропонуйте дитині з вашою допомогою придумати казку про людину, яку звати так само, як її, спираючись на значення і звучання імені. Наприклад: Марина - морська казка про дівчинку, яка живе в море. Гра сприяє кращому усвідомленню себе, розвитку вміння говорити про себе без сорому, оцінюванню кращих своїх сторін.

​

22 поради сім’ям учасників АТО

 

1. Поки боєць знаходиться в зоні АТО, не розповідайте йому про свої страхи і тривоги, не плачте в трубку. Людина, яка знаходиться в зоні бойових дій, живе на межі своїх можливостей. Якщо у нього не буде впевненості, що вдома все добре - він не зможе ефективно виконувати бойові завдання. Бійцю потрібно дати зрозуміти, що вдома чекають його якнайшвидшого повернення, за нього переживають, його люблять, і знають, що він повернеться живий, здоровий і з перемогою.

2. Переживання в сім'ях бійців неминучі, але градус хвилювання можна знизити, обмеживши доступ до ЗМІ і захистивши себе від повідомлень "все пропало, всіх зливають". Є зв'язок з вашим сином/чоловіком/братом — з ним все добре. На все інше краще не звертати уваги.

3. Вільний час краще витратити не на перегляд телевізора, а на будь-яку діяльність, пов'язану з наданням допомоги нашим солдатам. Наприклад, допомогу пораненим у госпіталі. Займати свій час і думки потрібно роботою на перемогу. Не можна давати собі можливість лінуватися. З ліні і часу на вільну філософію на політичні теми нічого доброго не вийде. Краще переходьте від слів до практики. Від маленького кроку окремої людини складається загальний настрій сім'ї, вулиці, міста і країни.

4. Найскладніше у поточній ситуації матерям військових. Багато хто з них часто опиняється на межі відчаю. Для них вкрай важливо, щоб поруч була присутня людина, яка морально сильніша і здатна контролювати емоції. Дайте їм зрозуміти, що поруч є хтось, хто може підтримати і допомогти.

5. Приготуйтеся, що боєць, який повернувся із зони бойових дій, - це вже інша людина, яка отримала унікальний досвід. Його потрібно прийняти разом з новими поглядами, знайомствами, проблемами, страхами і, можливо, проявами агресії. Повернення до мирного життя може затягнутися, але без любові, турботи, тепла і найголовніше — прийняття сім'ї воно стане практично неможливим.

6. Пам'ятайте: людина, що пройшла війну, стала набагато сильнішою, мудрішою і досвідченішою. Він повернувся. Живий. Повернувся саме до вас. Все інше — труднощі, які можна пережити, якщо ви націлені на те, щоб прожити з людиною щасливе життя.

7. Не відгороджуйтеся. В іншому випадку боєць залишається сам на сам зі своїми спогадами, які часом є небезпечними для психічного здоров'я. Це призводить до внутрішнього конфлікту, який буде поступово посилюватися. У підсумку виходів з нього може виявитися багато і всі вони будуть деструктивні для особистості і соціуму.

8. Слухайте його. Це важливо. Боєць повинен зрозуміти, що поруч з ним його рідна людина, яка прийме його будь-яким. Він повинен зрозуміти, що він потрібен. Багато хлопців закриваються в собі, якщо бачать, що дружина відкидає його новий досвід і каже, що не хоче чути про вбивства і кров. Але він цього не може забути, а поділитися йому більше нема з ким. Відсутність цієї можливості може спровокувати серйозні проблеми з психікою. Дім повинен стати для нього місцем, де можна розслабитися і розкритися.

9. Забороніть собі ображатися. Не можна не будувати здогади "... він зі мною не говорить, тому що ...". Не можна ставити себе в роль жертви. Людина була в ситуації, де все по-справжньому. У зоні бойових дій немає тієї дипломатії, до якої ми звикли у повсякденному житті - там щось не скажи, тут посміхнися, умовності збережи, так себе не поведи. Боєць налаштований категорично, він так звик. Через це можуть виникати конфлікти.

10. Щоб чоловік швидше адаптувався, його потрібно залучати у повсякденне життя. Він повинен розуміти, що він потрібен тут і не є тягарем. В іншому випадку, у свідомості бійців виникає розлом - там він герой, а тут дружина робить все сама, щоб він начебто відпочив. Ні в якому разі не можна жаліти людину, потрібно залучати її до побутових питань по мірі готовності.

11. Якщо немає різко агресивних форм поведінки, не можна відгороджувати дітей від батька. Дитина — це додаткова ниточка, яка прив'язує бійця до реального життя. Діти розуміють більше, ніж вам здається. Їхня участь і співпереживання може стати для людини рятівними.

12. Якщо людині починають снитися кошмари — зверніться до психотерапевта або психолога. Вони допоможуть створити комфортні умови, які сприятимуть усвідомленню безпеки. Приклад: боєць повернувся додому без видимих фізичних ушкоджень. Однак, коли дружина вимикала світло і вони лягали спати, йому здавалося, що поруч сепаратист, який може його задушити. Він починав захищатися. Ситуацію врятувала порада психолога залишати включеним нічник. Людина прокидається від кошмару, дивиться по сторонах, бачить, що вона удома, життю нічого не загрожує, жодних сепаратистів немає — поруч кохана дружина.

13. Усвідомлення того, що поруч кохана дружина змінює розуміння того, що поруч бажана дружина. Нерідко учасники бойових дій кажуть, що пропадає сексуальний потяг і з'являється агресивний настрій. З цим можна впоратися, якщо підходити до чоловіка з боку, супроводжуючи це голосом. Ласкаво погладжуйте спину і плечі, ніжно обіймайте. Його потрібно поступово привчати, що вся небезпека минула і удару в спину не буде.

14. Якщо чоловік не виносить фізичних контактів в принципі - приготуйтеся до того, що потрібно поступово, день за днем, можливо - тиждень за тижнем, налагоджувати контакт. Він має відтанути. Згадайте, як годували в парку білочок. Ви протягуєте їй руку з горіхами і чекаєте, поки вона не зрозуміє, що ситуація безпечна і ви бажаєте їй добра — хочете погодувати її саме зі своєї руки. З людиною механізм той самий. Чоловіку потрібно дати зрозуміти, що він може прийти до вас у будь-який момент. Ось ваша рука, ви поруч і будете чекати стільки, скільки потрібно, щоб він зміг протягнути свою руку у відповідь.

15. Буває, що людина, яка повернулася із зони бойових дій, довго мовчить, але в якийсь момент зривається і починає трощити все навколо. У таких ситуаціях потрібно максимально намагатися прибрати всі колючо-ріжучі предмети, щоб вони не потрапили під руку, обмежити перебування людини на кухні. Постаратися зацікавити її більшу частину часу знаходитися в інших приміщеннях.

16. При проявах агресії на словах — намагайтеся говорити з людиною спокійно. Буде дуже складно, тому що всередині все закипить, але піддаватися на цю агресію не можна. Потрібно своєю поведінкою, інтонацією і реакцією давати зрозуміти, що ви усвідомлювати, як йому важко. Або що вам складно це зрозуміти, але від того, що на вас кричать, зрозуміліше не стає.

17. Агресія рідко виникає в колі сім'ї. В основному це відбувається в компаніях — хтось сказав "зайве" слово, неправильно зрозумів, неправильно подивився. Якщо ви бачите, що ваш чоловік/брат/друг починає заводитися — постарайтеся заручитися підтримкою друзів, які знаходяться поруч, і вивести людину із зони ризику. Якщо в компанії з'являється людина, яка може спровокувати бійця на конфлікт (це завжди помітно), потрібно зробити все можливе, щоб уникнути такої ситуації.

18. Якщо прояви агресії супроводжуються зловживанням алкоголю — потрібно негайно звертатися до фахівців. Тому що спиртне гарантує непередбачуваність у будь-якому стані.

19. Якщо людина приїхала із зони АТО нетвереза і не тверезіє кілька днів, і це не властиве їй поведінка - відразу звертайтеся до нарколога або психотерапевта. Коли у людини виникає абстинентний синдром — похмілля — це залежність. На наступній стадії похмілля не з'явиться — це означає, що організм вже не пручається, людині потрібно вкрай мала кількість алкоголю, щоб прийти у стан ейфорії. Це вже не побутовий алкоголізм, це залежність, яку потрібно лікувати терапевтично. Те саме стосується залежності від легких наркотиків — вона має лікуватися у фахівців.

20. Багато бійців АТО скаржаться на болі в спині. Пройдіть обстеження — носіння бронежилета і переміщення на бронетехніці тривалий час може стати причиною проблем з хребтом. Якщо не знайдено фізичних проблем в ході обстеження, то травма є психосоматичною. З нею теж потрібно звертатися до фахівців. Потрібні розслаблюючі масажі, фізіотерапевтичні процедури, плавання, гімнастика.

21. Якщо боєць не хоче звертатися до психолога або психотерапевта, хоча ви бачите, що йому потрібна допомога, то фахівець повинен прийти до нього. Можна змоделювати ситуацію, коли у вашому колі спілкування з'являється людина, що встановить довірчі взаємовідносини з бійцем і допоможе йому усвідомити деякі моменти в його поведінці

22. Проведіть лікнеп. Поясніть, що психолог — це не людина-енциклопедія. Психолог — це людина яка працює зі здоровими людьми, що потрапили у складні ситуації.

​

​

​

Колір в житті дитини

   Виховати творчу людину без краси неможливо, бо саме краса є прекрасним і вічним джерелом натхнення, творчості, духовності. 
Природа щиро піклується про людину. Вона не лише оточила її унікальним світом краси, а й нагородила здатністю сприймати кольори, чути голоси, відчувати аромати, смакувати плоди, тобто, досліджувати світ краси.
        З перших днів життя дитина інтенсивно пізнає світ. Сенсорні органи сприйняття допомагають їй до трьох років пізнати половину всієї інформації. 
        Вплив кольору на психіку людини, її життя і творчість давно є предметом дослідження. Здатність відчувати гармонію кольорів закладено в самій природі людини. Найактивніше органи чуття розвиваються у дитини. Тому кольори потрібні дитині з народження. Вони впливають на самопочуття та емоції немовляти. 
        Таємницю кольорів досліджує наука, що використовує різні барви для відновлення сили, здоров'я, гармонії відчуттів дитини. 
        Колір - це світло, світло - це енергія, вона може збуджувати чи заспокоювати. З давніх часів кожному кольору надавалось певне смислове значення. Сформувалась та існує мова кольорів, відмінна у різних народів, культур. Кожний колір і його відтінки мають певне значення. Ось загальновідомі значення кольорів Сходу: життя — червоний; святість — оранжевий; мудрість — жовтий; вічність — зелений; істина — блакитний; сила — синій.
        Кожен день тижня також має своє «забарвлення»:

• Понеділок — зелений;

• Вівторок — червоний;

• Середа — рожева;

• Четвер — фіолетовий;

• П'ятниця — синя;

• Субота — коричнева, чорна;

• Неділя — жовта.

         Якщо ви знаєте, в який день народилися, той колір буде служити вам, як оберіг.
        Відомий факт, що діти сприймають кольори інакше, ніж дорослі, вибір кольору кожною дитиною не змінюється доти, поки чітко не сформується її характер. З віковими змінами вибір кольору стає дедалі стабільнішим і постійним. У хлопчиків, як і в дівчаток, помітна велика прихильність до червоного і жовтого, тобто, на передній план у них виступає активне подолання життєвих перешкод, інтерес до об'єктивного світу. Поряд з цим, діти, а особливо дівчатка, лю блять фіолетовий, що свідчить про їхню лабільність, готовність іти на контакт з навколишнім.
        Зверніть увагу на кольори одягу у маленьких дітей, кольори іграшок та речей, які оточують малят. Всі вони яскраві, мають теплі кольори, приємні для сприйняття. Це все недарма, тому що колір відповідає настрою та психічному стану дітей.
  Дитина, вперше малюючи «карлючки», вже вибирає олівець певного кольору. Для дитини кожен колір наповнений настроєм. Тому в малюнках колір використовується для позначення того, що подобається дитині, що вона вважає красивим, добрим. Через кольори дитина виражає своє ставлення до навколишнього світу.
        Ви, мабуть, помічали, що деякі речі певного кольору ваш малюк не хоче одягати чи навіть гратися іграшками, якщо певний колір викликає у дитини дискомфорт. Це тому, що у дитини є свої потреби особистості та сформоване сприйняття того чи іншого кольору, а не примха чи вередування.
        Просто ваша дитина не сприймає той чи інший колір, він впливає на неї негативно. Особливе педагогічне значення має спостереження, що травмовані діти часто вибирають, як улюблений, коричневий колір (прагнення до зміцнення, утвердження свого становища), тоді як новачки в класі, а також тихі замкнуті діти надають перевагу сірому (відсутність співпереживань). Діти шкільного віку особливу перевагу віддали фіолетовому кольору (дитяча невизначеність).
        З настанням статевої зрілості у виборі кольору відбуваються зміни. У дітей, котрі активно відхиляли червоний колір, часто відмічалася конфліктна ситуація з авторитетом (часто з батьком чи з матір'ю у сім'ї, з учителем в школі). Діти, схильні до повноти, надають перевагу пасивним кольорам: синьому, темно-синьому, зеленому. Вони відхиляють активні: жовтий, червоний. Вибір синього характеризує їх, як людей, що потребують спокою і бажання приємних зв’язків.
        Дитина підсвідомо, так як і дорослі, вибирає собі «в друзі» ті кольори, що відповідають їх настрою:

• Червоний — піднесеність;                        

• Оранжевий — радість;

• Жовтий — приємний;

• Зелений — спокій;

• Синій — сум;

• Фіолетовий — тривожність;

• Чорний — дуже незадовільний;

• Білий — найскладніший колір.

            Тому використовуйте певні кольори для зміни настрою дитини. Користуючись правильно кольоровою гамою, можна вилікуватися, змінити емоційний стан свого організму. Колір є важливим фактором у будь-якій системі зцілення, і він потрібний для душі, як повітря для тіла.

​

​